Кам'янське, він же Дніпродзержинськ, він же Дрезден, він же Дніпродим, він же Дим, це невелике місто Дніпропетровської області. І якщо хтось скаже вам, мовляв навіщо туди їхати, там же одні заводи, не вірте. Тобто так, звичайно, заводів у нас сила-силенна. Проте маленьке промислове місто ховає у своїх двориках ще багато цікавого.
У цій статті я спробую розвінчати декілька міфів про Кам'янське і показати його з іншого боку. Але й без заводів, звісно, не обійдеться.
Уявіть неоготичний костел зі стрілецькими вежами, шпилями і хрестами в центрі металургійного містечка. Погодьтеся, це вже само собою дивно. Звідки б йому взятися? Стараннями металургів. Усі наші пам'ятки так чи інакше пов'язані з промисловістю. Почнемо з того, що й місто було побудоване навколо заводу.
Секрет появи у Дніпродимі костелу простий: працівниками Дніпровського металургійного комбінату в кінці 19 століття були здебільшого поляки-католики. А храму, який вміщав би усіх віруючих, в місті не існувало. Тоді директор заводу, теж поляк-католик, Ігнатій Ясюкович і вирішив спорудити костел.
Понад двадцять років тут служили літургії, а з 1929-ого до 1990-ого року він був закритий. Замість костелу в стінах будівлі знаходилося що завгодно, тільки не храм. Як вам, наприклад, стайня, військкомат та меблевий склад?
Так ось, окрім цього архітектурного шедевра, в Кам'янському ще багато цікавих місць. Далеко (від костелу) ходити не треба. Поруч з ним височіє Свято-Миколаївський кафедральний собор, побудований трохи пізніше. Цьому храму пощастило більше. У роки гонінь в його стінах розташовувався лише музей.
Пам'ятник «Розкутий Прометей», символ і візитівка міста, теж обов'язковий до відвідин. Сьогодні в Кам'янському височіє вже другий варіант титану, який приніс вогонь людям. Першого можна побачити у міському музеї.
Встановили Прометея на честь загиблих металургів-революціонерів, прізвища яких можна прочитати на меморіальній дошці пам'ятника.
Якихось пару років тому я б не радила нікому гуляти міським парком. Але сьогодні він втре носа навіть столичним локаціям. Інсталяція з дванадцяти знаків Зодіаку і величезного годинника, безліч (діючих!) фонтанів, оновлені атракціони, спеціально обладнаний екстрим-майданчик, алея кохання з новими скульптурами (крім обожнюваного місцевими оленяти), дві великі дитячі зони, ще одна алея, яка світиться веселковими барвами, і вай-фай на всій території парку - тепер він виглядає вражаюче. Не дивно, що зараз тут завжди багатолюдно.
Обов'язково зазирніть до Музею історії Дніпровського металургійного комбінату, однієї з найкрасивіших будівель міста. Спочатку це був заводський клуб, а трудився над ним архітектор з Італії. Цей же митець подбав і про відмінну акустику приміщення. У 1915 році там навіть виступав Федір Шаляпін.
Не тільки музей, але й вся площа ім. Ясюковича варта уваги. Із зеленими алеями, меморіалом загиблим в АТО металургам і бюстом першого директора заводу.
А тепер трохи дніпродзержинської містики про таємничий будинок зі шпилем на площі Свободи. Ця будівля з ліпниною, колонами і фігурними прикрасами оповита безліччю легенд. Їх вам одразу розповість кожен житель міста. Подейкують, що в 50-х роках 20 століття в одній із квартир на верхньому поверсі жив художник з родиною і звали його начебто Олексій.
Справи в Олексія йшли погано, картини не продавалися, відчай наростав, і одного разу від безнадії він убив своїх близьких, а потім і себе. З того часу місцеві бачать у вікнах вогники, сусіди чують кроки, а всі, хто наближається до квартири, втрачають розум.
Підступи нечистої сили в Кам'янському не раз приїжджало освітлювати телебачення. Не знаю, зловили вони привидів чи ні, але зараз квартира закрита на замок, і в неї, як і раніше бояться заселятися.
Мені пощастило побачити розквіт дніпродзержинського арт-клубу «Торба». Нехай це звучить пафосно, але в Дим на Черемушки з'їжджалася молодь з усіх куточків України. З'їжджалася заради виступів улюблених груп і рок-н-рольної атмосфери. Прикро, що з роками клуб перетворився на звичайну забігайлівку, а потім і зовсім закрився.
Трохи пізніше один із засновників Торби Ігор Волошин відкрив в Кам'янському Брежнєв-паб, де спробував створити таку ж атмосферу. Але заклад наказав довго жити. Зараз концерти в місті якщо і проходять, то в ДК Хімік (я навіть не буду його описувати) або міському парку.
Застаріла інформація, друзі. У Дніпродимі є щонайменше десяток місць, де вас смачно нагодують і напоять.
Якщо снідати на правому, то тільки в першій і єдиній (сподіваюся, це тимчасово) кав'ярні третьої хвилі Parcoffka. Тільки тут вам приготують альтернативу і запропонують ніжні й повітряні десерти в баночках. Кав'ярні в стилі лофт, такі звичні киянам, в Кам'янському в дивину. Тому в Parcoffka завжди повен зал.
Поснідати на лівому - це до Провансу. Бережіться, домашні торти тут вельми значних розмірів. В якому стилі інтер'єр кав'ярні, ви й так зрозуміли з назви. Десерти готують самі засновники кафе, тому, де бісквіт, а де мус, і чому це тістечко такого кольору, можна дізнатися з перших вуст.
Щодо обіду в гостей міста ще більше варіантів: Roadhouse, Літо, Дача, Неггеншіль і клуб-кафе Liverpool. Перший тішить чорними бургерами, відмінним салатом з качкою й великою барною картою, другий - ідеальним розташуванням біля води, третій - літнім майданчиком з альтанками та демократичними цінами, четвертий - схваленням самого «Ревізора», а п'ятий - концепцією та інтер'єром (тут усе присвячено Полу, Рінго, Джону і Джорджу). Моя особиста радість в кафе-клубі - барабанна установка. Раніше потрапити до Liverpool міг не кожен кам'янчанин, туди впускали лише за іменними картками. Зараз же пообідати по-ліверпульськи може будь-хто.
Хмари густого диму в центрі міста давно не лякають кам'янчан. Звичний пейзаж, звичний графіт на одязі, звична робота для більшої частини населення. Але не лякайтеся. Не все так погано, Днепродим «іде на поправку».
Зараз в Кам'янському працюють на повну не більше десяти заводів, а колись їх було більше шістдесяти. Старожили розповідають, що в 70-х з міста полетіли всі птахи, а краплі дощу, що спадали з дерев, фарбували одяг у чорний.
Сьогодні з птахами все чудово: кружляють ластівки, цвірінькають горобці, а біля води прогулюються вгодовані чайки. З одягом теж немає проблем.
Якщо вас все ж лякають заводські труби, приїжджайте на лівий берег. Тут усе тихо і розмірено: матусі, які прогулюються набережною, молодь, що окупувала лавки у сквері, знаменитий Єлизаветівський котлован, де ніжаться кам'янчани усі три літніх місяці, затишний парк, який теж, сподіваюся, скоро облаштують.
Ті, хто побував у Димі, часто пишуть, мовляв місто контрастів. І це єдине, в чому я з ними погоджусь. Не поспішайте клеїти на Кам'янське ярлик «сіре промислове місто». Просто поблукайте його вулицями, зазирніть у дворики, зайдіть до костелу або зупиніться, піднявши голову, біля Прометея. Нехай по-черепашачому й долаючи безліч труднощів, він рухається до чогось хорошого. Далі буде.
Автор: Іра Маймур
Автор фото: Ксенія Федорова
За підтримки
Проект реалізовано у співпраці з Google в рамках кампанії «Цифрове перетворення України»
Використання матеріалів сайту і копіювання інформації без письмового дозволу заборонено.©2017—2021 Мандруй Україною. Всі права захищені. Зроблено в студії Jam Digital